Ми є . Українство
Іноді історія починається не з сухої дати в підручнику. Вона починається з дороги. Зі складного, майже неможливого рішення зачинити за собою двері рідного дому й піти в невідоме. З кількох найцінніших речей, поспіхом зібраних у валізу. Зі скрипу коліс і тихих молитов про те, щоб попереду чекало хоча б якесь майбутнє. Спочатку люди говорили різними мовами й молилися по-своєму, але прагнули одного й того самого — безпеки, можливості спокійно працювати, ростити дітей, любити й жити.
Запорізький степ століттями приймав саме таких людей. Сюди приїздили, тікали, йшли за кращою долею з усіх усюд. Тут будувалися з нуля, обживалися й пускали глибоке коріння українці, греки, болгари, грузини, вірмени, татари, євреї, німці, караїми, гагаузи… Кожен народ приносив із собою свій унікальний світ, свої пісні й пам'ять. Проте, проростаючи в цю землю, вони не просто зберігали своє — вони створювали щось абсолютно нове. Так народився наш край: строкатий, багатоголосий і напрочуд живий.
Сьогодні ця історія зробила страшне коло. Повномасштабне вторгнення знову змусило людей зриватися з місця, втрачати все й починати спочатку. І те, що для когось із нас було лише сімейною легендою про прабабусине переселення у XVIII столітті, для інших стало крижаною реальністю сьогодення.
Арт-бук, який ви зараз гортаєте — це наш спільний щоденник і карта людських доль. Тут, на сусідніх сторінках, час розмовляє сам із собою. Спогади про родинні міграції двохсотлітньої давнини переплітаються зі свіжими, ще гарячими свідченнями тих, хто тікав від сучасних бомбардувань. Це дуже різні долі, але в них один спільний знаменник: незламне прагнення зберегти себе й знайти свій дім.
Поруч з історіями — картини наших учасників. Це не просто ілюстрації, а дуже особисті сповіді, де фарби стали гучнішими за слова. У них усе: від туги за корінням до затятої віри в завтрашній день. Разом вони складаються у великий, яскравий портрет сучасної України — країни, яка не стирає розбіжності, а вміє обійняти й почути кожен голос. Для нас Українство — це взагалі не про графу в паспорті, не про походження чи чистоту мови. Це про відчуття «своїх». Про повагу до того, звідки ти прийшов, і про готовність ділити спільний дах з іншими. Це про цінності, які ми захищаємо разом.
Ця книга — про людей. Про тих, хто йшов сюди крізь віки, і тих, хто долає свій важкий шлях просто зараз. Про культуру, яку вони передають дітям як найдорожчий скарб. І про Україну, яку ми продовжуємо зшивати й будувати разом — нитка за ниткою, колір за кольором.
Ми різні. І саме в цьому наша неймовірна сила.
Ми є. Українство.
Про проєкт
Наш край завжди мав особливий характер. Запорізька область — одна з найрізноманітніших в Україні, якщо говорити про етнічний склад. Тут історично живуть люди понад 130 національностей та народностей. І це не сухі дані з переписів, а реальне життя: до повномасштабного вторгнення у нас активно працювали понад 90 національно-культурних центрів та спілок, які зберігали унікальне різноголосся регіону.
Коли через війну цей налагоджений світ сильно постраждав, а старі зв’язки розірвалися, команда громадської організації «Мейнстрим» задумала проєкт «Ми є. Українство». Нам хотілося захистити від забуття голоси звичайних родин, які рідко потрапляють на сторінки історичних хронік, і дати людям безпечне місце, де можна просто побути разом.
Усе це вилилося в десятки творчих воркшопів, де згуртувалися майже 500
учасників із понад 20 національних спільнот Запоріжжя. Теми для зустрічей обирали дуже прості й теплі: згадували дитинство, малювали дружбу й любов, ділилися роздумами про майбутнє чи навіть уявляли космічні світи. Паралельно ми записували інтерв’ю про родинні міграції. Для багатьох ці зустрічі з пензлями в руках стали справжньою терапією, яка допомогла бодай трохи зняти напругу й повернути внутрішні сили.
А потім була арт-резиденція. Представники різних громад працювали разом із професійними художниками. Вони вчилися чути одне одного, розбирали традиційні символи, шукали власні візуальні коди й переносили ці
емоції на полотна. Так з’явилося більше ніж 30 самобутніх картин, які зараз подорожують виставками від Запоріжжя до Івано-Франківська та Києва, і які ви бачите на сторінках цього видання.
Цей шлях став можливим завдяки неймовірній синергії та довірі. Ми висловлюємо щиру вдячність за активну співпрацю, всебічну підтримку та залученість національно-культурним спілкам та осередкам, які стали серцем
цього проєкту: ГО « Молодіжний центр німецької культури «Заммельзуріум», Запорізьке обласне товариство болгарської культури, Запорізьке міське болгарське товариство «Родніна», Запорізький благодійний фонд «Єврейський Общинний Центр Мазаль Тов», Спілка вірмен Запорізької області, Грецька рада Запорізької області «Еллада», Запорізьке міське грецьке товариство «Геліос», Запорізьке міське грузинське товариство імені Шота Руставелі, Студія грузинського танцю «Імеді», Запорізький обласний центр індійської культури «Бхарат», Клуб «Бурштиновий шлях» Литовське товариство, ГО «Запорізьке міське німецьке товариство «Відродження», Товариство польської культури ім.св.Іоанна Павла ІІ, ГО «Об’єднання ромських жінок Голос Ромні», Запорізький центр татарської культури «Алтин Ай», Запорізька обласна громадська організація «Товариство української культури «Чумацький шлях», Клуб «Скандинавський простір «Вандегер» при центрі національних культур, Менонітський Культурний центр Широківської громади (включаючи колишній Гальбштадт, Молочанськ, Запорізької області), Мелітопольське національно-культурне караїмське товариство «Джамаат», Болгарський культурно-просвітницький центр «Светлина», ГО «Феміна» організація українських жінок, Кримськотатарська Громадська організація «Ана Юрт».
Також ми неймовірно дякуємо за чуйність, наставництво та величезне терпіння нашим художникам, які обережно вели людей через творчий процес і допомагали виплеснути сокровенне у фарбах: Наталії Коробовій, Сергію Липовцеву, Вадиму Міткову, Катерині Тарлінській, Ользі Фанагей, Ларисі Єрмак, Анні Поплавці, Маріанні Смбатян, Гоар Арушанян, Гаяне Арушанян.
Усі записані історії та картини зрештою склалися в новий архів пам’яті нашого краю. Сам проєкт уже завершився, але книга й виставки продовжують мандрувати Україною, нагадуючи про те, що наша головна сила — це люди та повага одне до одного.
Проєкт впроваджується ГО «Мейнстрим» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України - рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.