Як виявилося, навіть працюючи в одній громадській організації, можна роками не перетинатися з людьми з інших проєктів. І це, мабуть, стало для мене одним із найбільших відкриттів під час участі в комунікаційних групах ГО «Мейнстрим».
Я координую проєкт «Ми є. Українство!» і, чесно, раніше моя взаємодія переважно залишалася в межах нашої команди та активностей проєкту. Здавалося, що організацію загалом я вже непогано знаю. Але участь у зустрічах у межах гранту з інституційного розвитку показала, що насправді поруч є ще багато людей, з якими ми працюємо ніби в одному просторі, але майже не знайомі.
Комунікаційні групи стали дуже класною нагодою це змінити. Спочатку це виглядало як просто ще одна серія зустрічей, але поступово стало чимось більшим. Ми знайомилися, говорили про свій досвід, розповідали, хто чим займається, чому взагалі прийшли в громадський сектор і що нас тут тримає. І в якийсь момент починаєш ловити себе на думці: «Ого, а ми всі робимо настільки різні, але дуже важливі речі».
Мені особливо сподобалося, що все відбувалося дуже живо й без формальності. Не було відчуття «зараз усі мають правильно відповісти». Можна було чесно говорити про складнощі, ставити питання, ділитися ідеями або навіть просто слухати інших. А ще - зрозуміти, що багато викликів у нас спільні, навіть якщо проєкти зовсім різні.
Окремо для мене було цінно побачити, як працює організація ширше: як вибудовуються процеси, чому потрібні внутрішні правила, як працюють політики безпеки, недискримінації чи взаємодії в команді. Коли ти працюєш у конкретному напрямі, іноді цього просто не помічаєш, а тут вдалося ніби подивитися на всю картину ширше.
І, мабуть, найкращий результат цих зустрічей - це відчуття більшої близькості між людьми. Тепер набагато легше написати комусь із питанням, попросити пораду чи просто поговорити після заходу. Бо коли знаєш людей не лише «по імені в чаті», а реально знайомишся ближче - організація починає відчуватися не просто місцем роботи чи проєктів, а спільнотою.
Ірина, членкиня ГО «Мейнстрим»
